Як вирішити проблему фіскального розриву?
Читаючи протоколи засідань та меморандуми Кейнса в 1940-1942 рр. щодо бюджетної політики під час війни [1], можна зробити висновок, що, зазвичай, можновладці від фінансів (ті, хто мають монополію на представлення цифр) занадто часто «згущують фарби». Причини цього явища є як об’єктивними – «бажання підстрахуватися про всяк випадок», загальний безлад у фінансовій статистиці, відсутність часу для адекватного підрахунку економічних втрат. Так і чисто суб’єктивними – стрес, панічні настрої, тощо. Одним словом, коли маєш справу з цифрами, – легко впасти в істерику.
А що каже Кейнс? Треба уважніше вивчати цифри, і об’єктивно оцінювати втрати економіки від ведення бойових дій. Все може виявитись не таким поганим при альтернативних методах підрахунку.
Проблема розриву (the gap problem). Основна проблема державних фінансів під час війни – розрив (the gap) між надходженнями (revenue) та витратами (expenditure). Кейнс рахує урядові витрати як суму = 1) зовнішня допомога / ліквідація домашнього капіталу + 2) зібрані податки + 3) рівень заощаджень. Проблема в тому, що під час війни уряд спочатку витрачає, а потім підтягує всі три вище вказані параметри до того, щоб покрити рівень витрат, аби запобігти інфляції. Якщо уряд з цим не справляється, інфляція виправляє цю ситуацію сама. Інфляційний варіант – найгірший (хоча можновладці охоче на це йдуть, оскільки так вирішуються проблеми з наповненням бюджету, плюс еліта отримує можливість вивести капітали за кордон).
Джерело: Keynes, John Maynard. The Collected Writings of John Maynard Keynes. Volume 22 Activities 1939-1945: Internal War Finance. Cambridge, Cambridge University Press, 1978, p. - 290
Як запобігти інфляції? Виходячи з вище наведеної формули, – 1) збільшити рівень західної допомоги, ліквідувати російські активи на території України. Загалом, це вже робиться, тут навряд чи потрібні коментарі.
Наступний компонент 2) - збільшити податки. Ніби все зрозуміло, однак, тут є простір для маневру:
● оподатковувати прибутки, що сформувались внаслідок війни. В Британії під час Війни був введений 100% excessive profit tax: наприклад, прибуток підприємств, що працюють на оборонну промисловість, пошив військового одягу, “ФОПів”, що обслуговують військові замовлення і т.д. Кейнс був проти цього податку з моральних причин, але логіку його запровадження поділяв. У випадку України доцільним є не оподатковувати ці прибутки, а скажімо, ввести загально-обов’язкову купівлю ОВДП за рахунок подібних надприбутків, отриманих від війни, – у результаті будемо мати більш справедливий розподіл надходжень від ОВДП + стримування преференції ліквідності економічних суб’єктів. Прибуток потрібно конвертувати у депозити, цінні папери, але не тримати на поточних рахунках, чи конвертувати у валюту. Це допоможе стримати попит на імпортні товари чи асортимент вітчизняних товарів, що звужується. Загалом, це може бути комбінація помірного рівня оподаткування надприбутків, зумовлених війною (excessive profit tax) + вимога викупу ОВДП;
● прогресивне оподаткування багатства. Не впевнений, що наша податкова зможе це зробити, але суспільство такий крок однозначно підтримає, до того ж це відповідає практикам Британії та США у Другу Світову війну. Такі речі, як “лакшері” імпорт мають оподатковуватись по високим митним ставкам. Мета – зменшити відтік валюти через обмеження споживання імпортних товарів;
● податок на виведення бізнесу за межі країни. В ідеалі цього не мало б відбуватись взагалі. Але, боюся, власне цим частина еліти сьогодні і займається. Мають бути встановлені прямі та непрямі бар’єри;
● зниження податків у сферах, що стимулюють виробництво вітчизняних товарів з вітчизняних компонентів. Наприклад, держава має стимулювати перенесення уцілілих реальних активів у будівництві та виробництві їжі на західні території України (Закарпаття підходить найкраще, оскільки захищене Карпатами від ракетних обстрілів). Чим більша зайнятість у цих сферах, тим менше витрат на соціальне забезпечення безробітних.
Варіант 3) – збільшення рівня заощаджень у нас чомусь не обговорюється. Але це - ключ до вирішення проблеми. У нас обговорюється лише підняття відсоткової ставки для підвищення привабливості банківських депозитів, але негативних наслідків від цього буде набагато більше, ніж позитиву від зростання рівня депозитів у банківській системі (сумніваюсь, що люди нестимуть гроші в приватний комерційний банк під час війни).
Проблема полягає в тому, що внаслідок друку грошей ростуть заробітні плати, зокрема у військових та фірм, пов’язаних з обслуговуванням армії. Головна задача – завадити потрапити цим «надприбуткам» на ринок імпортних побутових товарів, конвертації у валюту та вітчизняної продукції, що зменшується в асортименті. Надруковані гроші мають піти у покращення соціального забезпечення військових – наприклад, житло. У США досі існує практика перерахування значної частини зарплат військових до фондів відкладеного споживання, що мають на меті покращення житлових умов, медичного забезпечення та освітніх послуг. Ця практика була сформована під час Другої Світової війни. Логіка полягає в тому, що за умов війни підвищені зарплати військовим нараховуються в рамках дефіцитного фінансування, тому скористатись з неї військові можуть лише згодом. На війні військовим усі гроші не потрібні, а повернувшись додому вони мають, в першу чергу, бути спрямовані на задоволення соціальних потреб: житло, освіта, медичне забезпечення, - а не на підвищене споживання імпортних товарів.
Це, власне, і є суттю пропозиції Кейнса – замінити інфляцію на більш соціально виправдану альтернативу – систему відкладеного споживання (deferred pay system).
Найбільш яскравим прикладом такої системи, що збереглась до наших днів, та успішно функціонує, є Central Providence Fund Сінгапура (CPF). По-суті, це загально-обов’язковий пенсійний фонд, коштом якого зводиться житло для громадян Сінгапура, фінансуються освітні, медичні послуги, та здійснюється пенсійне забезпечення [2].
Виходячи з вище наведеної логіки, першими учасниками такого пенсійного фонду в Україні (його можна назвати і якось по-іншому) мають бути військові, оскільки їх зарплати можна відслідкувати та відраховувати у такий фонд без особливих витрат на адміністрування.
Власне, програма будівництва має фінансуватись через друк грошей – однак, він буде продуктивним, та не викличе інфляційних ризиків, за умови реалізації її через державний банк розвитку, та відібраними державою підрядниками. Від учасників такої програми вимагатиметься лише загально-обов’язковий платіж в пенсійний фонд, подібний до того, як це відбувається у випадку працівника бюджетної сфери. Якщо є інтерес до цієї пропозиції – у мого колеги вже готова програма по будівництву, а у мене пропозиції щодо конфігурації нашої пенсійної системи.
Але, наразі, тут головною є теза про відкладене споживання – гроші, що надруковані у результаті фінансування бюджетного дефіциту, мають, в решті решт, йти у податки або заощадження (а ще краще у таку форму заощадження, як deferred pay). Прикладом “deferred pay” можуть бути як пенсійні накопичення, так і військові бонди, ОВДП, так і інші інструменти. Головне, щоб ці гроші не йшли на кінцеве споживання.
Загалом, враховуючи, вище сказане, я думаю, що з українською економікою не все так погано. У нас є безробітні – а отже, вільний ресурс для військових або підприємств, що обслуговують військових, або в секторі виробництва побутових товарів. Ми маємо зовнішню допомогу, і головне, що наші потужності не потрібно переводити на військові рейки, оскільки військову амуніцію ми теж отримуємо з-за кордону. Моє враження таке, що помірного підвищення оподаткування (надприбутки пов’язані з війною, податок на багатство) + підвищення рівня заощаджень, вкупі з міжнародною допомогою, вистачить для того, щоб покрити підвищені урядові витрати без спричинення суттєвої інфляції.
В нормі, через те, що значний відсоток жінок з дітьми виїхали за кордон – у кінцевому підсумку – українська економіка під час війни лише виграє, оскільки відтік валюти, пов’язаний з від’їздом, компенсується програмами допомоги від приймаючих країн та міжнародних організацій, натомість рівень споживання імпортних товарів має впасти (жіночий та дитячий одяг і взуття, побутові товари – це все імпорт). Масове працевлаштування за кордоном підвищить рівень remittances, переказів валюти додому.
Втрати реальних економічних активів внаслідок війни поки не є критичними, оскільки переважна більшість території України під контролем ЗСУ. Руйнування інфраструктури - лише від ракетних обстрілів. З часом пріоритет обстрілів буде зміщений лише в бік військових цілей, оскільки ракет у ЗС РФ все менше і менше.
Єдине, що мене непокоїть - це високий рівень конвертації гривні у валюту та різке падіння резервів НБУ. Зі звітів НБУ не зрозуміло, чому так відбувається, мовляв, - війна. Але є підозра, що більша частина цих втрат – відтік вітчизняного бізнесу за кордон. Такі речі потрібно зупиняти, інакше проблема валютного курсу розбалансує всю фінансову систему, створить проблему росту інфляції (хоча, для можновладців, це вирішення, але - не для народу), і всі вище подані пропозиції не матимуть особливого сенсу.
[1] Keynes, John Maynard. The Collected Writings of John Maynard Keynes. Volume 22 Activities 1939-1945: Internal War Finance. Cambridge, Cambridge University Press, 1978, p. - 290
[2] Див. детальніше про фінансову систему Сінгапура та роль CPF в моїй статті «Звідки взяти гроші? Лугано, Лондон, Сінгапур… Київ?»
Comments