В основі демократичної економіки лежить розуміння того, що економіка – це соціальне творіння. На відміну від космосу, природи та самих людей, які створені Творцем, економіка, політика та культура створені людством. Це означає, що ці сфери керуються не абсолютними законами, а правилами та звичаями, які люди встановили у суспільстві. 

 

Правила, що діють у цих сферах, постійно змінювались протягом історії. Змінюються вони і зараз. Головне питання – хто вирішує, якими повинні бути ці правила. На наше переконання, всі громадяни повинні мати вплив на формування законів, за якими функціонує наша економіка.     

 

Фундаментом демократичної економіки є розуміння держави не як купки апаратчиків, а як спільноти активних громадян. Тобто, держава – це всі ми з вами, у якості громадян з рівними правами. У такому випадку відпадає питання про правильний «розмір» держави. Межі між державою та громадянами стираються. Основним критерієм успішності стає ефективність «держави».

 

Держава та бізнес

 

У демократичній економіці також стає нерелевантним протиставлення держави та ринку/бізнесу. Зараз у світі все більш набуває обертів концепція «експериментального врядування» (experimental governance), коли державні установи реалізують проекти у тісному співробітництві з бізнесом, використовуючи методи експерименту та ітерації, типові саме для бізнесу. На цю тему класно висловився Дані Родрік у своїй нещодавній статті

 

«З точки зору  експериментального врядування, поділ «держава-ринок» є просто нерелевантним. Держава та ринок доповнюють, а не протирічать один одному».

 

Ринок та демократія

 

Мейнстрімна економічна думка ставить знак рівності між демократією та ринком. Представники цього напрямку, зазвичай, представляють ринок як «машину для голосування» (voting machine), де учасники голосують за той чи інший продукт власними грошима, подібно до того, як виборці віддають свій голос за улюбленого політика на демократичних виборах. Однак, попри всю привабливість такої аналогії, вона є вкрай небезпечною для, власне, демократії. Дозвольте більш детально пояснити, чому це саме так.

 

«Провали» ринку. Ринкові фундаменталісти визнають, що такі суспільні блага як національна безпека, суд та правопорядок не можуть бути ринковими, оскільки не підлягають принципам ринкового ціноутворення. Тому держава має бути «мінімальною», на кшталт нічного сторожа. Решта товарів та послуг, яких потребує суспільство для розвитку, створюються та перерозподіляються виключно за ринковими принципами.

 

На перший погляд, держава-нічний сторож відповідає демократичним принципам, оскільки не втручається у сфери, де панує ринкова логіка. Проте, власне ринок, на відміну від демократії, не гарантує широкого та інклюзивного доступу до прийняття рішень. Ті учасники ринку, що не мають достатньо грошей, не сприймаються ринком. Іншими словами, їх «голос» не буде почуто. Отже, ринкові принципи ціноутворення можуть суперечити головному принципу демократії – інклюзивності.

 

Інклюзивність демократичного уряду. Такі суспільно важливі блага, як медичні та освітні послуги, пенсійне забезпечення, житло та транспорт можуть бути забезпечені як приватним сектором на ринкових умовах, так і демократичним урядуванням. Проте, на відміну від ринку, демократичне урядування не може виключити широкі маси населення від споживання цих благ через ціновий механізм. Тому уряд втручається в ринок заради розширення інклюзивності – доступу всього суспільства до суспільно значимих благ за «прийнятну», субсидовану урядом (іншими словами, неринкову) ціну.

 

Чому демократичний уряд це робить? Тому що суспільство не може керуватись лише в інтересах тих учасників ринку, що мають найбільшу купівельну спроможність. Це суперечить основі демократичного управління – рівного, прямого та загального доступу суспільства до прийняття рішень. Завдяки демократії уряд здатний компенсувати «провали ринку» – ситуації, коли ринкове ціноутворення має своїм наслідком посилення ексклюзивних тенденцій.

 

«Провали» демократичного уряду. Де проходять межі втручання уряду? Корупція, бюрократизм та неефективне управління є головними загрозами для реалізації урядом власної місії. З одного боку, втручання в ринкові процеси має бути виправданим з точки зору розширення інклюзивності – рівного доступу громадян до суспільно важливих благ; з іншого, бути прозорим та відповідальним перед суспільством, чітко висвітлюючи цілі та межі такого втручання.  

 

Ефективність чи інклюзивність? Ще одним аргументом на користь концепції «мінімальної держави» є те, що втручання в ринок матиме своїм наслідком неефективність. Проте, з цієї точки зору, ринок може досягати ефективності коштом соціально неприйнятних заходів, наприклад, закриття підприємств, що матиме своїм наслідком підвищення рівня безробіття, а, отже, звуження доступу до ринку безробітних. Тому завданням демократичного уряду є коригування ринкових процесів з метою зближення соціального вибору (наслідків демократичного процесу прийняття рішень) до економічної ефективності (наприклад, економічної оптимальності за критеріями Парето). Сумісність економічної ефективності з інклюзивним прийняттям рішень в демократичному суспільстві є найкращим способом економічного розвитку (development economics). У такому разі ринкова свобода та демократична рівність доповнюють одне одного.

 

Боротьба з безробіттям як один із основних механізмів інклюзії та демократизації економіки

 

Одним з найвагоміших наслідків “провалів ринку” є структурне та приховане безробіття. Адепти ринкової економіки вважають, що ринок сам урівноважує попит та пропозицію на ринку праці. Що безробіття в тій чи іншій формі - проблема безробітного, наслідок його ліні та нездатності підлаштовуватись під тренди та вимоги ринку, що “людина завжди може знайти собі роботу, якщо захоче”.

Наслідки такого підходу можна було спостерігати чи не весь період Української незалежності: мільйони людей втрачали роботу на підприємствах, що закривалися “через неефективність”, сотні тисяч перекваліфіковувались з інженерів фізики високих енергій у торговців на стихійних ринках, при повній безучасності держави. Очевидною альтернативою таким “ринковим” процесам було б державне втручання, та підтримка стратегічно важливих галузей господарства, в тому числі критичних для обороноздатності держави.

Право на працю, і, відповідно, на достойне існування - невід’ємне право громадянина демократичної держави, що дбає про своїх громадян. Розвиток та поетапна технологічна трансформація галузей господарства, у напрямку підвищення ефективності та конкурентоспроможності - основна задача демократичної економіки, що націлена на довгостроковий горизонт планування, а не лише на миттєве отримання прибутку, та відповідну оцінку “ринкової ефективності”.

​