Приголомшливий провал «міні бюджету», який приготувала прем’єрка Великобританії Ліз Трасс в команді с канцлером Квазі Квартенгом повинен стати серйозним попередженням іншим політикам щодо неграмотної економічної політики.
Про що йдеться: 23 вересня британський канцлер (міністр фінансів) Квартенг оприлюднив пакет змін до бюджету країни, спрямований на зниження податків, а саме:
- Зниження податку на доходи громадян з 20 до 19%,
- Відміна найвищої ставки оподаткування (45%) для високих доходів,
- Відміна підвищення ставки по відрахуваннях у фонд соціального страхування
- Відміна запланованого 1,25% податку для системи охорони здоров’я, який був призначений для подолання кризи в британський системі через наслідки пандемії Ковід.
В цілому, уряд очікував, що цей план повинен дати 45 млрд фунтів скорочення у податках. Мотивація плану – простимулювати економіку через зниження податків.
Реакція ринків на цей план була розгромною:
- курс фунта до долара обвалився до $1.03, найнижчого рівня за останні 37 років;
- обвалився ринок державних облігацій, ставки за державними паперами підскочили;
- пенсійна система опинилась на межі колапсу, оскільки пенсійні фонди інвестовані в державні бонди;
- іпотечний ринок постав перед можливим колапсом, оскільки більшість іпотечних кредитів в Великобританії мають плаваючу відсоткову ставку.
Що ж «не так» з цим планом? На цю тему було багато коментарів. Головна причина - ніхто не повірив, що цей план спрацює. Ніхто не повірив, що зниження податків призведе до росту економіки. При тому ж, у плані не було показано, як зниження податкових надходжень буде покрите. А це означає необхідність для уряду позичати. Інший великий аргумент – цей пакет зовсім не узгоджувався з поточною монетарною політикою, спрямованою на подолання інфляції.
Мені сподобався коментарій Мартіна Волфа :
«Іронія полягає в тому, що для цих людей <Трасс і Квартенг> «ринок» є богом, а стандартний курс з економіки - їх релігією. А в реальності, справжні ринки їх відштовхнули».
Або схожий коментарій від Девіда Гауке, колишнього міністра:
«У правому крилі британської політики в останні роки був сильно виражений світогляд, який стверджує, що реформи з боку пропозиції (supply-side), зниження податків та зменшення регуляції дають величезні вигоди. Ця гіпотеза була протестована. Ринки побачили результат і тепер не вірять в неї».
Не менш розгромною була реакція політиків. З політичної точки зору, всі ці пропозиції тільки погіршують стан домогосподарств, які і так вже потерпають від «кризи дорожнечі життя». Щоб збалансувати бюджет, уряду довелось би дуже сильно скоротити видатки на медицину та соціальну сферу, які і так були недостатніми. Впровадження цього плану означало би політичне самогубство. Тому не дивно, що зараз не тільки опозиція, але і однопартійці закликають до відставки Квартенга або всього уряду.
Навіть такий оплот ліберальної думки, як МВФ, розкритикував план Трасс. А саме, МВФ зауважив, що великий загальний фіскальний пакет скоріш за все призведе до збільшення нерівності у Великобританії, а також може підірвати монетарну політику.
Дійсно, Великобританія має найвищу нерівність у доходах серед розвинених країн, після США:
Джерело: https://data.oecd.org/inequality/income-inequality.htm
Як сказав Мартін Вольф: «Це не план для зростання, це план з підвищення нерівності та незахищеності… Вони потім почнуть перерозподіляти дохід від найбідніших до найбагатших посеред кризи «дорожнечі життя». Далі Вольф робить фундаментальний комент: «Уряд буде виправдовувати це старою байкою про те, що країни, як і компанії, не можуть дозволити собі підвищені витрати», і посилається на відому статтю Пола Кругмана «Країна – це не компанія» (A Country is Not a Company, by Paul Krugman, 1996). Цікаво, що Мартін Вольф – це зовсім не лівацький економіст, а самий що ні на є мейнстрім.
Якщо коротко про аргумент Кругмана у тій статті: він каже, що тип мислення, який необхідний для успіху в бізнесі, відрізняється від того, який потрібен для дизайну успішної економічної політики. Він надає приклади, як перекладання успішного бізнес-досвіду на економічну політику держави може призвести до хибних рішень. У одному з них він розвінчує міф про те, що експортна орієнтація економіки призводить до зростання зайнятості. В іншому прикладі він показує, що залучення іноземних інвестицій призводить до погіршення зовнішнього балансу.
Основна причина непорівнянності бізнес- та державницького мислення в тому, що компанії- це відкриті системи, а держава – частково закрита система. Через це, у випадку з державою діють сильні механізми зворотного зв’язку: зміни у якомусь одному компоненті системи ведуть до численних і не завжди позитивних змін у інших частинах. Крім того, держава, набагато складніша система, ніж корпорація.
Провертаючись до бюджету Великобританії, логіка, що скорочення податків призведе до економічного зростання є хибною. Досвід самої Великобританії тому доказ. Мартін Вольф наводить численні докази того, що дерегуляція, яку провела Маргарет Тетчер, не принесла Великобританії вищої продуктивності або більшого добробуту.
Це стосується не тільки Великобританії. Дані показують, що у багатих країнах рівень оподаткування не корелює з рівнем добробуту (див. графік). (Я думаю, якщо з показника ВВП на душу населення виключити доходи найбагатших 10%, то США не будуть виглядати так заможно.)
У цьому контексті на думку приходить липнева стаття («Яку економіку ми будуємо?») та інші комунікації від Юлії Свириденко, міністра економіки України. Ідеологія пані Свириденко дуже схожа на світогляд пані Трасс. Той же самий наратив про шкідливий вплив держави на економіку та необхідність його обмежити:
«Економічна свобода починається там, де закінчується держава. Приклад Радянського Союзу доводить, що держава і бізнес стоять на протилежних краях економічної вісі. ...
Вже з 1 січня 2023 року ми маємо скоротити фіскальний відсоток ВВП в Україні з 45% до 30%, а далі впродовж 10 років впевнено рухатися до його подальшого скорочення і досягнути 20% у 2032 році.»
Втім, якщо подивитись на світовий досвід та результати аналізу провідних економістів, держава є необхідною умовою функціонування конкурентних ринків. На цю тему написано багато книжок та досліджень. Одна з тих, що я нещодавно прочитала - книга Йозефа Стігліца, лауреата Нобелівської премії з економіки «People, Power, and Profits: Progressive Capitalism for an Age of Discontent” by Joseph Stiglitz, 2019).
Стігліц показує, що капіталізм має тенденцію до монополізації, і якщо держава не буде втручатись, то всі ринки будуть монополізовані або олігополізовані. Він показує, що саме це трапилось в Сполучених Штатах, особливо після «лібералізаційної» хвилі Рейганоміки у 1980х роках. В результаті, в американській економіці зараз в кожній індустрії діють декілька монополістів, які завищують ціни, занижують зарплатню і стримують інновації. Останнє, мабуть, буде несподіванкою для лібертаріанців, але факти свідчать: нерегульований капіталізм веде до зниження інновацій та до стагнації економіки.
“Одним з наслідків лібертаріанства є недоінвестування: у період з 2010 до 2016 р. рівень інвестицій по відношенню до ВВП в Америці був майже на 9% нижче, ніж в середньому по країнах OECD” (Stiglitz, p. 271)
Тобто, капіталізм підриває сам себе. Фірми-монополісти направляють більшість своїх зусиль на «охорону» своєї ренти, а не на інноваційний розвиток.
Стимулом для зростання, як показує Стігліц, є не зниження податків, а інвестиції в людей, інновації та інфраструктуру (Stiglitz, p. 269). Важливим фактором також є рівень заощаджень. Такі самі рекомендації роблять експерти і для Великобританії: сфокусуватися не на скороченні податків, а на стимуляції інвестицій та підвищенні продуктивних потужностей в економіці.
Підсумовуючи, ця історія з скороченням податків урядом Трасс показала, що вже навіть самі ринки розуміють, що це хибна політика з точки зору стимулювання росту і добробуту в країні.
В це не вірять економісти, базуючись на численних дослідженнях. Сучасні суспільства також вже не сприймають радикальне лібертаріанство.
На цьому фоні, розмови про необхідність «зменшення держави» в Україні виглядають, м’яко кажучи, відсталими від сучасної економічної думки та світового досвіду. Натомість, сучасні тренди – це інноваційна держава, експериментальна політика, мережеві системи та ін.
Сподіваюсь, українські можновладці та експерти уважно слідкують за світовими трендами та не загонять Україну у минуле. Україна – країна креативу та інновацій. Давайте ж бути сучасними, в тому числі, в економічній політиці.
Comments