Сьогодні всіх турбує питання «звідки взяти гроші?» для відновлення зруйнованої війною інфраструктури. У інформаційному просторі щодня можна знайти чимало різних думок з цього приводу: від умовно-оптимістичного – «репарації», «заморожені валютні активи», «допомога Заходу» до депресивно-тривожного – «бюджетний дефіцит», «підвищення податків», «підвищення облікової ставки НБУ» та відверто жахливого – «друк грошей», «девальвація», «гіперінфляція», «карткова система».
Розв’язка щодо оптимістичного варіанту з’ясувалась в Лугано. Підсумки донорської конференції м’яко кажучи неоднозначні. Після заяви президента Швейцарії про неможливість передачі заморожених валютних активів нашого військового супротивника проблема «звідки взяти гроші?» постає на повен зріст. Попри намагання нашого уряду представити масштабну програму відбудови та врешті-решт отримати якусь визначеність щодо обсягів та термінів допомоги, залишається й надалі сподіватись на скромні валютні вливання. Невизначеність зберігається. Можливо, наступного року, на наступній конференції в Лондоні щось зміниться, а можливо і ні. Повний туман та відсутність чіткої перспективи.
Цікаво, що в аналогічній ситуації робив сам Лондон рівно 80 років тому? 1942 рік, Британія воює вже четвертий рік з нацистською Німеччиною, але до перелому ще далеко. На шпальтах провідного видання «The Listener» власник провідної лондонської будівельної компанії королівства запитує у провідного британського економіста того часу Джона Мейнарда Кейнса – «звідки взяти гроші на відбудову?»[1]. Діалог вартий того, щоб його зацитувати:
- Звідки взяти гроші?, - запитав мене один провідний лондонський архітектор.
- Гроші? Я сказав. - Але ж, сер, ви не будуєте будинки з грошей? Ви маєте на увазі, що не вистачить цегли, бетону, сталі та цементу?
- Ні, — відповів він, — звичайно, всього цього буде вдосталь.
- Ви маєте на увазі, — продовжив я, — що робочої сили не вистачить? Бо що будуть робити будівельники, якщо вони не будуватимуть будинків?
- Ні, з цим все гаразд, — погодився він.
- Тоді висновок один. Ви, мабуть, маєте на увазі, що архітекторів буде недостатньо?
- Та ні ж бо.
- Ну, якщо є цегла, будівельний розчин, сталь, бетон, робоча сила та архітектори, чому б не зібрати весь цей хороший матеріал у будинки?
- Я хочу знати, — повторив він, — звідки беруться гроші.
- З того самого місця, що і зараз, - відповів я.
Кейнс підводить читачів статті до того, що відповідь на це питання лежить у площині визначення поняття «гроші». Фінансування – це лише технічна проблема організації реально наявних ресурсів в економіці: якщо матеріальні запаси країни та кваліфікована праця її громадян дозволяють відбудувати зруйноване житло та базову інфраструктуру, питання «де взяти гроші» є суто технічним, а, отже, вирішуваним. Гроші – це всього лише відображення соціальних відносин в суспільстві. Їх не потрібно «діставати». Проблеми, які вирішує «фінансування» полягають більше на стороні організації наявних ресурсів, ніж пошуку грошей як таких.
Парадокс бережливості. З точки зору теорії у вільній ринковій економіці війна та економічна криза відрізняються лише масштабом негативних наслідків. В обох випадках головною проблемою є падіння сукупного попиту – банки перестають кредитувати підприємства, оскільки неможливо прорахувати ризики неповернення коштів, домогосподарства скорочують споживання і нарощують збереження, економічна активність падає, зібраних податків не вистачає на покриття витрат уряду. Обриви ланцюжків споживання посилюють одне одного – і врешті це призводить до значного падіння ВВП.
Геній Кейнса полягав у тому, що він показав, яким чином витрати уряду відрізняються від витрат домогосподарства. Це важливий момент для українського суспільства, оскільки нам часто доводиться чути від експертного середовища та урядовців про те, що уряд витрачає лише те, що збирає у вигляді податків. Якщо податків немає, урядові витрати можливі лише внаслідок запозичень. Все просто. Це правило, відоме в кожній сім’ї.
Проте, якби цього правила дотримувались британці під час Другої Світової Війни, ми б жили у цілком іншому світі. Завдяки Кейнсу ми знаємо, що в уряду завжди є гроші. Якщо уряд при вирішенні певної проблеми посилається на «брак коштів», це свідчить лише про одне – некомпетентність та незнання історії фінансів.
На прикладі «парадоксу бережливості» (thrift paradox) Кейнс доводить цікаву тезу. Чим більше в економіці акумулюється заощаджень, тим біднішою вона стає. Заощадження вигідні кожній людині чи домогосподарству окремо, але шкідливі для суспільства та економіки загалом. Справа в тому, що у вільній ринковій економіці чиїсь витрати – це чийсь дохід. Якщо сукупні витрати падають, падає сукупний дохід, економіка неминуче скорочується, зростає безробіття.
Вихід з цього глухого кута один – дефіцитне нарощення витрат уряду. Іншими словами, коли приватний сектор боїться інвестувати, своє плече підставляє держава і завдяки урядовим витратам підтримує високий рівень попиту в економіці. «Втручання держави в економіку? Здається ми це вже проходили в СССР!», - скажуть уважні читачі і будуть не праві. По-науковому це називається «контр-циклічна політика уряду для підтримки загального попиту». Це урядові заходи, спрямовані на порятунок вільної ринкової економіки, приватної ініціативи, зайнятості та загального добробуту в умовах зовнішнього шоку.
Пізніше ми повернемось до того, чому дефіцити – це добре, особливо під час воєн, чому це не те саме, що «друк грошей», та за яких умов дефіцити не супроводжуються інфляцією та девальвацією. Наразі важливо знати, що з 1940 по 1942 рік в Британії податкові надходження покривали лише 39% урядового бюджету, решта 61% - дефіцитні витрати уряду[2].
Як уряд витрачає гроші? Візьмемо приклад Сінгапура. Чому саме ця далека від України місто-країна? Справа в тому, що його батьки-засновники, зокрема добре відомий Лі Кван Ю (Lee Kuan Yew) та його менш відома, але не менш важлива «права рука» з питань фінансів Го Кенг Сві (Goh Keng Swee) вивчали економіку в повоєнній Британії в кінці 1940х - на початку 1950х років, саме тоді коли почалась «повоєнна відбудова», про яку йшлось вище. Іншими словами, коріння економічних успіхів Сінгапура – застосування рецептів Кейнса для повоєнної відбудови Британії.
Погляньмо, що відбувається з грошима під час економічних криз на прикладі Сінгапура. Підвищення відсоткових ставок по кредитам, щоб покрити ризики неповернення коштів? Скорочення споживання домогосподарств? Підвищення податків, щоб збалансувати бюджет? Скорочення бюджетних витрат? Тут ви цього не побачите. Все з точністю до навпаки – зниження податкового навантаження, ставок по кредитам, підтримка споживання домогосподарствами та нарощення урядових витрат. Іншими словами, уряд проводить «контр-циклічну політику для підтримки загального попиту».
Звідки в уряду гроші?[3] Для відповіді на це питання потрібно звернутись до основ бухгалтерського обліку – принципу подвійного запису. Уряд (в особі казначейства) має операційні рахунки в центральному банку (ЦБ), щоб він міг щодня здійснювати державні витрати і отримувати щоденні надходження у вигляді податків, штрафів, зборів. Коли уряд витрачає кошти, він дебетує свої рахунки ЦБ і кредитує різні банківські рахунки у межах комерційної банківської системи. Кінцевим адресатом цих коштів є приватні та публічні компанії, а також домогосподарства, які постачають уряду товари та послуги.
Отже, у низці комерційних банків з'являються поточні депозити на стороні пасивів як відображення державних витрат. На боці активів цих комерційних банків відображається на ту ж саму величину збільшення кореспондентського рахунку в ЦБ – так поповнюються резерви комерційних банків, що входять до грошової бази фінансової системи країни. Усі комерційні банки мають рахунки в ЦБ, що дозволяє останньому управляти резервами і забезпечувати безперебійну роботу клірингової системи.
Витрати уряду становлять не що інше, як дебетування казначейством свого операційного рахунку в ЦБ - наприклад, на 10 млн. гривень, що означає, що його кошти (резерви) у ЦБ зменшуються на цю величину, а одержувач депонує цю суму в 10 млн. гривень на своєму рахунку в комерційному банку, у якого на ці ж 10 млн. гривень збільшуються резерви в ЦБ.
Оподаткування працює з точністю навпаки. Приватні банківські рахунки кінцевих адресатів дебетуються, резерви комерційного банку в ЦБ падають, а державний рахунок кредитується та його резерви в ЦБ зростають. Усі ці операції здійснюються в електронному вигляді та відображаються лише бухгалтерськими проводками. Податки нікуди не складуються, ніде не зберігаються і точно не фінансують витрати. Мало того, недержавний сектор не може сплачувати податки доти, доки уряд не витратить. Правильною практикою є уявлення про податки як механізм викачування ліквідності з недержавного сектора (наприклад, з метою уникнення перегріву економіки в ситуації повної зайнятості), однак, жодним чином, не як єдине джерело фінансування урядових видатків.
Як «друкувати гроші»[4] без негативних наслідків – інфляції та девальвації? Для того, щоб витрачати уряду не потрібні податки чи боргове фінансування з накопичених раніше заощаджень (loanable funds). Те, що називають «друком грошей» - звичайна практика урядових видатків. Так працює фінансова система в переважній більшості країн з ринковою економікою. В чому ж тоді унікальність цієї азіатської країни? Це спосіб вирішення «технічних проблем» (про які загадував Кейнс) – девальвація та інфляція.
Проблема, насправді, доволі проста - що робить приватний банк, коли у нього ростуть депозити в національній валюті, сформовані внаслідок витрат уряду? Правильно! Він іде на міжбанківський ринок, щоб купити іноземну валюту, очікуючи ослаблення національної грошової одиниці. Звідси коріння міфу «друк грошей = девальвація». По-науковому, Кейнс назвав цей феномен – «преференція ліквідності» (liquidity preference). По-простому, це гра проти національної грошової одиниці або ж «намагання пересидіти неприємності в доларі».
В Сінгапурі ця проблема розв’язана завдяки розділенню банківської системи на дві частини: «домашня» (DBU, Domestic Business Unit) - банки, що мають право працювати з національною грошовою одиницею та «оффшорна» (ACU, Asian Currency Unit) - банки, що мають доступ до валюти, однак не мають права тримати на балансі національну грошову одиницю. По-суті, DBU та ACU – відрізняються лише правилами ведення бухгалтерського обліку своїх балансів. Таке розділення дозволяє проводити фіскальне стимулювання (підвищити витрати уряду під час кризи з метою підтримки загального попиту) без ризиків девальвації, пов’язаної з феноменом «преференції ліквідності».
Чому не відбувається інфляції? Якщо надруковані гроші не пустили на валютний ринок, вони можуть піти на ринок товарів та послуг. Оскільки Сінгапур це острів, що імпортує значну частину товарів, які споживає, «друк грошей» повинен спричинити значне зростання цін. Однак, цього не відбувається. Сінгапур має один з найнижчих показників інфляції у світі. Справа у загальному налаштуванні системи грошового обігу між урядом, публічними компаніями та органами соціального забезпечення. «Надруковані гроші» - це ті ж самі соціальні відносини. Вони йдуть не за приватним сектором, а на обслуговування урядових проектів розвитку. Найбільшим з таких проектів є система зведення соціального житла – HDB (Housing Development Board). Так ви все правильно зрозуміли, «друкують гроші» під «велике будівництво»!
90% резидентів Сінгапуру проживають в житлі від HDB. Це не «радянський союз», ціна житла ринкова, проте для його купівлі сінгапурцям не потрібен кредит в комерційному банку. Житло фінансується з пенсійних рахунків, розміщених у державному загально-обов’язковому пенсійному фонді – CPF (Central Provident Fund). По-суті, приватні банки виключені зі схеми іпотечного фінансування будівництва житла для 90% сінгапурців. Забудовниками також є переважно державні будівельні компанії. Отже, цикл фінансування та будівництва основного активу переважної більшості сінгапурців перебуває під надійним контролем держави, а фінансування проходить поза межами комерційної банківської системи.
Важлива деталь - рахунок CPF у центральному банку, так само як і казначейства уряду. Саме пенсійний фонд «напряму», тобто без участі банків, викупає 2/3 урядових боргових паперів. Нічого не нагадує? Так, прямий викуп НБУ ОВДП Кабінету міністрів. Жодної паніки з цього приводу не виникає попри те, що урядовий борг до ВВП виключно в національній валюті і тривалий час перевищує 100%.
Як відбудувати Україну? Досвід Лондона в Другу Світову Війну та сучасного Сінгапура показують, яким чином наш уряд може розпочати програму масштабного відновлення зруйнованої інфраструктури та житла без звернення по допомогу до міжнародних донорів. Простіше кажучи, ми можемо обійтись без Лугано. Адже, мільйони українських громадян не можуть залежати від рішення представників урядів інших країн, що збираються вкрай рідко і закінчуються неоднозначними результатами.
Прості розрахунки досвідчених фахівців будівельної галузі показують, що за умови масштабного фіскального стимулювання будівництва житла в Україні для покриття імпортної частини цієї програми потрібно близько 12-15 млрд доларів на 10 років. Решта робіт може бути виконана в національній грошовій одиниці за рахунок дефіцитних витрат уряду. За умови проведення фінансування цих робіт повз приватну банківську систему країни та вжиття заходів для мінімізації «преференції ліквідності» (виходу на валютний ринок чи ринок імпортних товарів) у «сінгапурському стилі» – Україна здатна відбудуватись без значної фінансової допомоги з Заходу.
Це не означає, що ми проти отримання фінансової допомоги як такої. Проте, кожен громадянин має бути певен, що повоєнна відбудова країни відбудеться у будь-якому випадку і не залежатиме від строків надходження західної допомоги, її умов чи обсягів.
[1] Keynes, J. M. (1980). The collected writings of John Maynard Keynes 30 volume hardback set: Activities 1940-1946: Shaping the post-war world: Employment and commodities volume 27 (E. Johnson & D. Moggridge, Eds.). Cambridge University Press, - p.264-271. В мережі Інтернет, у вільному доступі цю статтю можна прочитати за посиланням - https://www.bradford-delong.com/2020/05/john-maynard-keynes-how-much-does-finance-matter.html
[2] Keynes, J. M. (1978). The collected writings of John Maynard Keynes 30 volume hardback set: Activities 1939-1945: Internal war finance volume 22 (E. Johnson & D. Moggridge, Eds.). Cambridge University Press., - p. 368 [3] Більш детальніше про це можна прочитати на Facebook-сторінці Олександра Малахова https://www.facebook.com/primeralex
[4] Оскільки термін «друк грошей», нав’язаний суспільству неокласичною економічною школою, набув широкого вжитку, дозвольте надалі ним користуватись, виключно з ілюстративною метою.